АКАДЕМІЧНЕ ЕСЕ[1] ЯК ЖАНР НАУКОВОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ

У своїй творчості науковець у певні моменти стикається з необхідністю висловити свої думки, своє бачення, викласти свою позицію щодо деяких актуальних у науковому середовищі суспільно-політичних питань засобами більш емоційними, ніж методично виважена наукова робота - коротким твором, нарисом, есе. Висловити - у науково-популяризаторський спосіб, притаманний найбільше саме науковцю з широким поглядом, логічно обумовлено та системно, але не перевантажуючи викладення вичерпною бібліографією та розлогими обґрунтуваннями, а лише позначаючи найбільш важливі.

Видається актуальним додатково акцентувати на принциповій відмінності жанрів наукової публікації (зокрема, у суспільних науках) – це статті, тези доповідей – та публіцистики. Вважаючи, що стосовно жанру наукової публікації у науковому фаховому виданні роз’яснення виглядають надто очевидними (зокрема, має бути наявна наукова новизна, що доведена автором), зосередимо увагу на розгляді публіцистичних жанрів, що дотичні до наукової роботи, і які ми маємо надію побачити на сторінках збірника.

Як характерну рису публіцистики виділяють аналітичний підхід: «Публіцистика спирається на аналітичне мислення й покликана висвітлювати різноманітні громадські проблеми (політичні, економічні, моральні тощо)» [http://studopedia.ru/1_6741_publitsistichni-zhanri-v-naukoviy-literaturi.html].  Зауважимо, що аналітичне мислення притаманне науковим роботам.

До публіцистичних жанрів Вікіпедія зараховує наступні: есе, нарис, замальовка, фейлетон, памфлет, гумореска, байка, пародія, хроніка, портрет. [uk.wikipedia.org/wiki/Публіцистика]. У інших джерелах перелік публіцистичних жанрів дещо варіюється. З зазначеного переліку з науковим стилем найменше кореспондують гумористично-сатиричні жанри.

Звернувшись до Студопедії, читаємо: В публіцистиці останніх двох століть чітко викристалізувалися такі жанрові форми, як промова, нарис, стаття, інтерв'ю, памфлет, фейлетон, репортаж, рецензія, лист тощо. Публіцистика має свій власний об'єкт, що збігається з об'єктом науки та літератури й мистецтва, тобто дійсність у всіх її вимірах, виявах, взаємозв'язках, у взаємовпливах. Автори "Основ теорії журналістської діяльності" ділять публіцистику на три різновиди:

  • інформаційно-публіцистичну, головними жанрами якої є замітка, репортаж, інтерв'ю, звіт;
  • аналітично-публіцистичну, провідними жанрами котрої виділяються кореспонденція, стаття, рецензія, огляд, огляд преси, коментар;
  • художньо-публіцистичну, у якій переважають нарис, фейлетон, памфлет, етюд, есе. Кінець цитати.

До цього переліку видається доцільним додати також як окремий різновид наукову та науково-популяризаторську публіцистику.

Далі там же: У […] праці М. Подолян провідними в системі публіцистичних жанрів постають інтерв'ю, стаття, нарис, зарисовка, рецензія. Д. М. Прилюк виділяє інформаційні жанри (замітка, звіт, огляд, репортаж, інтерв'ю, зарисовка), аналітико-ділові (кореспонденція, стаття, коментар, рецензія, огляд преси, репліка, лист до редакції і лист з редакції, діалог або бесіда), публіцистично-художні (нарис, есе, фейлетон, памфлет, портрет). Кінець цитати.

Як бачимо, виклад результатів наукового дослідження гуманітарного штибу та публіцистичне осмислення мають багато спільних граней, що інколи призводить до сковзання авторського викладення з суворого наукового стилю до стилю навчального посібника і навіть до полегшеного публіцистичного, такого як есе.

Стосовно есе у Вікіпедії [uk.wikipedia.org/wiki/Есе] роз’яснюється, що: Есе́, есе́й (фр. essai — «спроба», «начерк») — невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми; це жанр, який лежить на перетині художньої та публіцистичної (часом науково-популяризаторської) творчості. Хоча художні тексти в стилі есе відомі з часів античності, появу цього жанру пов'язують з ім'ям Мішеля Монтеня, який з 1572 року й до кінця життя працював над своїм найбільшим літературним твором, що мав назву «Essai». […] Визначальними рисами есе, як правило, є незначний обсяг, конкретна тема, дана в підкреслено вільному, суб'єктивному її тлумаченні, вільна композиція, парадоксальна манера мислення. Як правило, есе виражає нове, суб'єктивне слово про щось. Стиль есе відрізняється образністю, афористичністю, використанням свіжих метафор, нових поетичних образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію і лексику. Він здавна формувався у творах, в яких на перший план виступає особистість автора. Пограничними жанрами для есе є поезія в прозі та науковий нарис або філософський трактат. Кінець цитати.

Співвідносячи жанр есе з науковою діяльністю, в ІЦ «KURSOVIKS» розглядають академічне есе як початкову стадію наукової роботи, що допомагає у постановці наукової проблеми, наприклад, магістрантам. На сайті [http://ua.kursoviks.com.ua/vidi-naukovih-robit/article_post/ese] читаємо: Академічне есе - це розгорнутий і аргументований текст, присвячений якій-небудь проблемі. Цей жанр відрізняє вільна форма: тут важливі індивідуальні враження і суб'єктивні міркування на певну тему, можливі яскраві приклади (у тому числі з особистого досвіду), публіцистичні елементи і художні метафори. Есе свідомо не претендує на вичерпне трактування предмета і припускає форму «Я-висловлююся». Кінець цитати. Спорідненими до академічного есе термінами вважають наукові записки, науковий твір, погляд, бачення та ін.

Там же, на сайті, цитується наступне визначення, що може розглядатись як основа для розуміння змісту академічного есе: «Есе (від франц. «Essai» - досвід, начерки) - це прозовий ненауковий твір філософської, літературної, історичної, публіцистичної чи іншої тематики, в невимушеній формі, що містить особисті міркування автора з якогось питання. Найближче до поняття «есе» знаходиться жанр нарису. В цілому цей термін використовується для позначення творів, жанр яких важко визначити точніше». Академічне есе, на відміну, можна вважати «майже науковим» твором. При цьому, як і науковий текст, академічне есе має бути логічним і доказовим, містити постановку проблеми, приклади й аргументи, а також висновки.

Видається, є справедливим пристати до думки, що висловлена ІЦ «KURSOVIKS» у відповідь на питання: «Кому необхідно есе? Бакалаврам, магістрам, докторам?», а саме, цитуємо: Сукупність есе у бакалаврів повинна стати відправною точкою дипломної роботи, у магістрів - магістерської дисертації, у докторів філософії - докторської дисертації. […] Есе - це як крок до спеціальності та науки. […] есе - це відкриті двері (вікно, кватирка) у науково-дослідну роботу. […] на старших курсах есе може мати не тільки реферативний, але і пошуковий, дослідницький характер. Кінець цитати.

Таким чином, наукова публіцистика та академічне есе можна розглядати як важливі складові наукової діяльності в цілому і вважати доцільними розділами у науковому виданні зокрема. Цей розділ, сподіваємось, буде цікавим як майданчик для висловлення окремих ідей і позицій маститими дослідниками, і як стартовий – початківцям у науковому пошуку.

 

[1] невеликий літературний твір, нарис, виклад думок автора на певну, зазвичай актуальну (соціологічну, політичну і т.п.), тему - Вікіпедія